Appeal of researchers of the history of Odessa

Досвід історичного минулого Південної України доводить, що сучасні населені пункти мають давню та довготривалу історію розвитку, яка постійно корегується і уточнюється. Поштовх для нових досліджень пов’язаний із можливостями вивчати та опрацьовувати джерела іноземних архівів і недосліджені раніше вітчизняні документи. В цьому плані не є виключенням і Одеса. Методи визначення віку міст мають різні підходи, але більшість схиляється до того, що вік населеного пункту визначається від першої писемної згадки про нього, навіть, з іншою назвою. Прикладами можуть стати Чернігів – веде свою історію з першої згадки в договорі Русі з Візантією (907 р.), та місто Ізмаїл, який датує свою історію також від першої згадки «Сміл/Смаїл» в османських джерелах - 1590 або навіть 1542 рр. Цей перелік можна продовжити світовою практикою. Історики Одеси, що складають спеціальну науково-дослідну групу, наголошують на необхідності перегляду віку міста Одеси, перша згадка про яке під назвою Коцюбієв (Кочубеів) датується 1415 р. (історична довідка додається). Звертаємось до наукової громадськості України, Польщі, Литви та Туреччини підтримати ініціативу перегляду дати заснування нашого міста та постанову Верховної Ради України від 11 лютого 2015 р. (№ 184-VIII) про святкування ювілейної дати "600 років з часу першої писемної згадки про місто Одесу (1415)".

1. Кушнір Вячеслав Григорович, д.і.н., декан історичного факультету ОНУ імені Мечникова.

2. Гончарук Тарас Григорович, д.і.н., проф. кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

3. Гончарук Григорій Іванович, д.і.н., проф. зав.кафедри історії та етнографії України ОНПУ.

4. Бачинська Олена Анатоліївна, д.і.н., проф. кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

5. Діанова Наталія Миколаївна, д.і.н., проф. кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

6. Довгополова Оксана Андріївна, д. філос.н., проф. каф. філософії природничих факультетів ОНУ імені Мечникова.

7. Михайлуца Микола Іванович, д.і.н., проф. зав.кафедрою українознавства, історико-правових та мовних дисциплін ОНМУ.

8. Гуцалюк Сергій Борисович, громадський діяч, історик.

9. Хромов Анатолій Володимирович, к.і.н., зав. лабораторії Державного архіву Одеської області, викладач ОНМУ.

10. Вінцковський Тарас Степанович, к.і.н., доцент кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

11. Немчєнко Ірина Вікторівна, к.і.н., доцент, зав.кафедрою стародавнього світу та середніх віків ОНУ імені Мечникова

12. Петрова Наталія Олександрівна, к.і.н., доцент кафедри археології та етнології України ОНУ імені Мечникова.

13. Полторак Володимир Миколайович, к.і.н., доцент кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

14. Савченко Сергій Олександрович, заслужений художник України

15. Музичко Олександр Євгенович, к.і.н., доцент кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

16. Синявська Олена Олександрівна, к.і.н., доцент кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

17. Левченко Галина Сергіївна – старший викладач кафедри історії України ОНУ імені Мечникова.

18. Левченко Валерій Валерійович – кандидат історичних наук, доцент кафедри українознавства, історико-правових та мовних дисциплін ОНМУ.

19. Филипенко Артем Олександрович, політичний експерт.

20. Савченко Віктор Анатолійович, к.і.н., доцент кафедра філософії та соціально-економічних дисциплін ОДІВСУ.

21. Дубовик Володимир Алімович, к.політ.н., доцент кафедри міжнародних відносин ОНУ імені Мечникова.

22. Мельник Олег Віталійович, к.і.н., доцент кафедри історії та етнографії України ОНПУ.

23. Репан Олег, к.і.н., доцент, доцент кафедри історії України ДНУ ім. О. Гончара.

24. Грибовський Владислав, к.і.н., науковий редактор видавництва "Герда", Дніпропетровськ.

25. Туранли Ферхад Ґардашкан Оглу, к.і.н., доцент кафедр загального і слов’янського мовознавства та політології Національного університету «Києво-Могилянська академія».

26. Ковалевська Ольга Олегівна, д.і.н., доцент, ст. наук. співробітник Інституту історії України НАН України.

27. Берковський Владислав Георгійович, канд.іст.наук, директор Центрального державного архіву зарубіжної україніки, голова Ради директорів Центральних державних архівних установ України.

28. Константінова Вікторія Миколаївна, д.і.н., професор Бердянського державного педагогічного університету, директор науково-дослідного інституту історичної урбаністики.

Історична довідка

(додаток до звернення)

Дату 22 серпня (2 вересня) 1794 р., як день заснування Одеси запропонував історик та статистик Аполлон Олександрович Скальковський (1808 – 1899 рр.) в книзі «Первое тридцатилетие истории Одессы» 1837 р., як день, коли відбулося освячення перших одеських храмів. Як чиновник та співробітник М. Воронцова А.Скальковський виходив з пануючої, на той час, офіційної традиції – починати історію міст від часу їх переходу під російську владу. До того ж, день заснування Одеси запропонований А.Скальковським – 22 серпня збігався з днем коронації чинного імператора Миколи І.

Пізніше запропоновану А.Скальковським дату неодноразово піддавали сумніву інші автори, зокрема, Костянтин Миколайович Смольянінов у статті 1852 р., заперечив факт закладення храмів Одеси у день названий А.Скальковським . В другій половині ХІХ ст. професійні одеські історики В Яковлєв, В. Надлер, О. Маркевич вказували на необґрунтованість офіційної дати заснування Одеси з наукової точки зору. Зокрема, Володимир Олексійович Яковлєв (1840 – 1896 рр.) у своєму нарисі «К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795)», що був присвячений 100-річчю штурму Хаджибея російськими військами, наголошував, що мова може йти лише про приєднання, а не про заснування міста («Мы в настоящее время имеем несколько опытов истории «южной красавицы», которой исполнилось сто лет со времени присоединения ее к России» – писав він ). Декан історико-філологічного факультету Василь Карлович Надлер (1840 – 1894 рр.) у своїй книзі «Одесса в первые эпохи ее существования», 1893 року видання, щодо дати заснування запропонованої А.Скальковським, стверджував, що у «день 22-го августа, который привыкли праздновать Одесситы» жодних визначних подій не трапилося, окрім початку певних робіт в порту . Історики другої половини ХІХ ст. значно розширили знання з історії Хаджибея до 1794 р. Значних успіхів в цьому досяг В. Яковлєв та Олексій Іванович Маркевич (1847 – 1903 рр.), який у фундаментальному дослідженні «Город Качибей или Гаджибей – предшественник Одессы» 1894 р., між іншим, звернув увагу на першу письмову згадку про Качібей – 1415 рік.

Зібрані О.Маркевичем та В.Яковлєвим матеріали, стали підґрунтям для книги історика Олександра Васильовича Болдирєва (1963 – 2001 рр.) «Одесі-600» 1994 року видання, в якій було досить переконливо доведено, що Одеса має вважати часом свого заснування не 1794, а 1415 рік. Історичний нарис О.Болдирєва закінчувався словами: «щоб там не святкували в Одесі у 1994 році, місто все одно на 400 років молодшим не стане. Як би там не було, а Одесі – 600» .
Що стосується дати 1415 р., то в цей рік, згідно з «Історією Польщі» Яна Дугоша, «….прибули до польського короля Владислава посли патріарха і грецького імператора з листом та олов'яними буллами, які їх удостоювали, а турки їх всіляко мучили і гнобили; їм потрібна щедра допомога зерном. Владислав же, польський король у святому співчутті, документально засвідчує допомагати. Він дає і щедро дарує прохану кількість зерна, яке їм потрібно отримати в його королівському порту Кочубеїв» (переклад цитати з латини Т.І. Олійника) . Качібей, Кочубеїв або Козубінов згадується в опублікованих документах

1. Скальковский А. Первое тридцатилетие истории города Одессы. – Одесса, 1837. – С. 37. 

2. Смольянинов К. 22-е Августа 1794 года, день рождения Одессы // Одесский вестник. – 1852. – 30 августа.

3. Яковлев В.А. К истории заселения Хаджибея (1789 – 1795). – Одесса, 1889. – С. 11.

4. Надлер В.К. Одесса в первые эпохи ее существования. – Одесса, 1893 – 100 с. – С. 23.
Болдирєв О. В. Одесі – 600. – Одеса, 1994. – С. 68.

5. Dlvcgossi I. Historiae Polonicae. – Francofvrti. 1711. – Т.1.– Р. 367; Маркевич А.И. Город Качибей или Хаджибей - предшественник Одессы. – Одесса, 1894. – С. 55.

1430-х – 1840-х рр., як місто, фортеця («замок») та порт . Перейшовши під владу Османської імперії Качібей на середину ХVІ ст. стає важливим пунктом соляної торгівлі, причому в ньому (що згадано у польсько-татарському договорі 1540 р.) перебувала татарська залога , а сіль відвантажувалася в тому і числі і на купецькі судна . В другій половині ХVІ ст. Качібей занепадає під ударами українських козаків. Притому його будівлі продовжували згадуватися у документах, та позначатися на картах, переважно, на місці сучасної Одеси. Саме так можна локалізувати розташування фортеці Качібея-Ходжибея за книгою османського мандрівника середини ХVІІ ст. Евлія Челебі. 

Відродження Качібея–Ходжабея відбулося в першій половині ХVІІ ст. Згідно з опублікованими джерелами в Куджабєє вже 1750 р. швартувалися турецькі судна . За джерелами, знайденими сучасними турецькими істориками, 1764 р. османський уряд в Ходжибєє розпочав будівництво великої пристані. 1765 р. відбудовується фортеця в Ходжибєє (яку в запорозьких та російських джерелах іноді називали «Єні Дунья»). Російський розвідник Іван Іслєньєв, який 1766 р. під виглядом купця відвідав Хаджибей та склав його план, називав цей пункт містом («План специально новостроенного на берегу Черного моря турецкого города Гаджибея…») й позначив цілу низку споруд, які розташовувалися в центральній частині теперішньої Одеси (фортецю, пристань, мечеть, гостинний двір та ін.) . 

Показово, що й Йосип Дерібас напередодні штурму його військами Хаджибея 1789 р. називав цей пункт містом . Проте водночас у російських офіційних документах Хаджибей також називали «замком» тобто фортецею. Турецька фортеця в Хаджибеє (на теперішньому Приморському бульварі) була підірвана російськими військами у вересні 1789 р. за наказом Г.Потьомкіна. Проте тривалий час залишалися інші споруди. Зокрема турецька пристань (принаймні до 1793 р.), окремі будинки, зокрема, знаменита кав’ярня С.Аспоріді, яка проіснувала до першої чверті ХІХ ст. Останньою спорудою, що залишилась в Одесі від часів турецького Хаджибея вважали турецьку лазню на розі вулиць Катериненської та Поліцейської (тепер – вул. Буніна), яка була зруйнована у 1840 р.

Таким чином, пропозицію вважати 1415 рік роком початку історії Одеси можна вважати цілком обґрунтованою з наукової точки зору.

7. Skarbiec dyplomatów papieskich, cesarskich, królewskich, książęcych, uchwał narodowych, postanowień różnych władz i urzędów posługujących do krytycznego wyjaśnienia dziejów Litwy, Rusi Litewskiej i ościennych im krajów / Zebrał i opisał I. Daniłowicz, t. II, Wilno 1862. – С.123 – 124.

8. Архив Юго-Западной России. – К., 1893. – Ч. 8.– Т1. – С.25 – 27.

9. Skarbiec dyplomatów. – С.312 – 313.

10. Литвин М. О нравах татар, литовцев и московитов // Мемуары относящиеся к истории Южной России. – Вып.1. – К.1890. – С.49 – 50.

11. Евлія Челебі. Книга подорожі. – Одеса, 1997. – С.25, 26.

12. Андриевский А. Дела, касающееся запорожцев // Записки Одесского общества истории и древностей. – Т.14. -С.497, 498.

13. Боровой С.Я. Хаджибей в 60-х гг. ХVІІІ ст. (В свете новых материалов) // Записки Одесского археологического общества. – 1967. – Т.2. – С. 133 – 136.

14. Записки Одесского общества истории и древностей. – Т.11. – С.406.

15. Яковлев В.А. К истории заселения Хаджибея (1789-1795 гг.). – С.55-56.

16. Хаджибейская баня // Одесский вестник. – 1841. – 15 февраля.