Третій том «Енциклопедії Бердянська»: крапки над «і» під час презентації

Побачив світ третій том «Енциклопедії Бердянська».

Завершений шлях тривалістю як мінімум у 7 років. Тож час підбивати підсумки. Нехай і не остаточні, зважаючи на ідею продовження видання.

Впевнений, що ще буде сказано чимало слів похвали «Енциклопедії». Казав їх і я щодо попередніх томів, і вони залишаються справедливими і по відношенню до третього тому. Але зараз я хочу акцентувати увагу не на очевидних плюсах, а на проблемних моментах, і, перш за все, маю розставити деякі крапки над «і». Маю, оскільки у передмові до третього тому («Від упорядників» за керівника творчого колективу видання В.І.Михайличенка) написано, що професор Ігор Лиман «додатково виконував обов’язки і консультанта багатьох співавторів, і рецензента практично всіх підготовлених до публікації статей».

Як і у перших двох томах «Енциклопедії», я є автором низки статей. Мені чужої слави не треба. Саме тому ще при підготовці першого тому я наполіг, аби мої статті розміщувались у «Енциклопедії» за моїм підписом. За них я і несу повну відповідальність. З цих же міркувань ще стосовно першого тому я радив редактору, аби підписувались всі статті. Так прийнято у науковому співтоваристві. Втім, як відомо, цього не було зроблено, у тому числі – і через те, що «Енциклопедія» не позиціонується саме як наукове видання, а визначена редактором як «історико-краєзнавчий, громадсько-політичний довідник».

У третьому томі я є автором близько семи десятків статей. Вони підписані. Щодо інших, то я дійсно давав і матеріали, і деякі поради тим авторам, які до мене звертались. Але не більше. І, звичайно ж, я аж ніяк не можу вважати себе «рецензентом практично всіх підготовлених до публікації статей». Те, що я за кілька днів продивився чернетку основної частини видання і сформулював редактору своє бачення і зауваження, за таке рецензування мною вважатись не може. Хоча б тому, що, по-перше, про мій статус як рецензента ніколи не йшлося, і, по-друге, що далеко не всі мої поради і зауваження були враховані. Тож і для третього тому актуальними залишаються всі ті критичні міркування, які я сформулював у публікації щодо першого тому (яка, між іншим, вміщена наприкінці тому третього): крім проблеми с позначенням авторства, йдеться, зокрема, про неоднорідність підходів до написання статей, коли одні подані науковим, інші популярним стилем, і про часто діаметральну протилежність оцінок історичних подій і постатей, і про включення до енциклопедії статей, які не стосуються безпосередньо Бердянська.

Зрозуміло, що за формулювання кожної статті мають нести відповідальність її автор і редактор. У випадку ж, коли більшість статей залишились «безіменними» (не підписаними), їх формулювання є сферою відповідальності автора проекту – В.І.Михайличенка. Саме щодо нього в «Енциклопедії» і зазначено, що вона видана під його загальною редакцією. Він же відповідає і за відбір статей, які увійшли до «Енциклопедії». Тож саме в цих аспектах не підписані статті «Енциклопедії» можуть вважатись віддзеркаленням світосприйняття редактора.
Ймовірно, зазначеним вище місцем із передмови із приписуванням мені ролі рецензента редактор мав на меті, поміж іншого, наголосити читачам саме на науковості видання, створеного далеко не тільки професійними істориками. Не дарма тут же зустрічаємо формулювання «наша творча праця все більше набувала ознаки наукового пошуку».

Втім, включення цих пасажів до передмови (напевно, є зайвим казати, що її текст я вперше побачив лише у вже опублікованій книзі) не тільки вочевидь компрометує мене в очах колег-істориків, перекладаючи на мене частину відповідальності і за підбір статей, і за їхній зміст, але і спотворює уявлення читачів про те, чого слід і чого не варто очікувати від «Енциклопедії».

Ігор Лиман

9.10.2015